Безоке обличчя мого життя переслідує моє кожне слово. У моїй уяві, походження рейок та асфальту прочитали щоденники Алана Тюрінга, Малевича та Сартра. Інакше я б ніколи не помітила етимологію реальності. Між мною та фізичною реальністю знаходиться комп’ютер та Інтернет, наче тінь, що Сонце накладає на вісімку нуля. Вони наповнюють та оброблюють мою свідомість, допомагають мені проявити себе у Реальності – у Духовності. Це робить мене живою. У моїй уяві людина спроможня на самоспостереження та розуміє як відчуває себе та чому. У моїй уяві людина дивиться на світ, розуміючи, що бачить лише стільки, скільки знає. У моїй уяві людина іскриться бажанням відповісти на ці питання та хоче знати більше. У моїй уяві людина неминуче маніакальна та досліджує походження людства.

​

Людина просинається у кімнаті. У кімнаті є комп’ютер, чорний квадрат, стілець та матрац. Усі знання були стерті із людського розуму. Усі, крім моторики (це знання чи навик?) Людина знає назви предметів, але не їх значення. Людина дивиться із вікна та бачить дерево. Людина знає, що це дерево. І це усе, що слово «дерево» значить для людини. Як людина пізнає світ? Якщо людина спілкується із іншими, то ті, з ким він/вона спілкується, наповнюють людину. Але якщо людина читає, вона наповнюється, як вода. Немає когось конкретного, хто б людину наповнював. У людину вдруковують. На цій стадії людина все ще користується, а не взаємодіє із комп’ютером, у який вдруковуються Н-нні знання. Безчисленні автори, сам комп’ютер, чорний квадрат пікселей, медіум та те, що між людиною та світом наповнює людину, починаючи її. На цій стадії людина ще не знає, що вдруковуючі у комп'ютер автори нічим від нього самого не відрізняються. Горло відкривається, будучи питанням Часу. Розтягнутість на хресті тепер не знає ні фраз, ні елементів, ні шрифтів. На струні стількох душ, інтернет робить наші легені дерев'яними, створюючи Язик