Люди - пусті стани.

Люди - рідки стани. Ти прочитав цей текст 3 секунди назад, маленькі клітини у твоєму тілі змінили своє положення. Кров зсунулась. Ми, ти вдихнули та розкрили грудну клітку, дозволили більшому потоку крові пройти. ДНК, код клітин, змінюється у звязку з постійним розвитком думки. Одна думка може змінити курс ДНК, особисто та історично. Розвиток думки впливає не тільки на розвиток людської емоції та її глибини, але й розкриває безкінечні можливості людського потенціала, внутрішнього світу. Сто років тому у нас не було б цих думок.

Люди залишають своє ДНК скрізь. Увесь світ - то залишок сприйняття попередніх поколінь. Ми ходимо вулицями на яких сто років тому траплялись історичні події. Гуляючи, ми торкаємось залишків їх ДНК. Сприйняття кожної людини живої вчора сьогодні та завтра - це те, чим світ був є та буде.

Світ довкола - то візерунок людської причинності, як чорний квадрат Малевича - дуже живе та яскраве місце, дихаюче, організм. Люди залишили за собою створену систему поведінки. Деякі діла були зроблені із інстинкта самозбереження, деякі через експеримент чи добре продумане діло. Усе починається із розуміння надзвичайної ролі яку ми як біологічний організм несемо. Все починається із розуміння, роздумів та співвідношення. Може у нас немає добре запамятованого початку, на особистому та індивідуальному рівні, але у нас усіх - однакова основа. Всесвіт та людський мозок. Як дивовижно, що ми зростаємо для розуміння людини на її самому сирому рівні - нейронауці.

Ви можете уявити мозок Сартра? Як він працює? Як думки з'являлись в його розумі?

Світ побудован із думок. Світ побудован із сприйняття. Чи можемо ми побачити світ очами піску? Він пройшов шлях від гір, каменю до злиття з водою. Перші букви, цифри та годинник були написані на піску. Потім пісок перетворився у цеглину для побудови хат, створення склу та дзеркал. У результаті пісок став концепцією, фразою, що означає Потаємні Знання, адже бере свій початок із початку часів. Можете собі уявити що таке бути піском? Ви можете промандрувати у розумі крізь усі віка, будучи піском?