Звук — найглибший орган чуття. Тільки-но він торкнеться горизонту нашого повсякдення, занедбана емоційна особистість, окреслена музикантами, робить наші кисті дерев'яними. Вода не відмовляється від нас. Стовбур мозку під склом та вушко голки - слухають. Кома емоційної градації, хранителі Часу, що співають божевільними голосами у трубах, у гніздах та гріють наші вкорочені дзвони горла. Смерть у кожній чашці з якої ми п'ємо. Смерть у кожному предметі та зернятку асфальту по якому ми ходимо. Світ величезний. Вічність — то смерть та дім. Розірвані візерунки. Ріки обливаються кров'ю та відкривають відсутність скелету. Наші парафінові тіла плавляться.
Сприйняття та мова, виймають хребет із води. Письмове слово нашого хребта, відділене від шкіри, розміщує пікселі думок, якими ми зобов'язані реальності. Думки — то вівтар реінкарнації, мотузка та перемога. Мова відкриває землю. Мова звільнює нас у пустоту. Мова — то мати прогресу. Час вкрито цеглинами колодязя. Кожен з них — мазок, буква. Лист, земля та Буття, ехо рук.
Візуальне мистецтво, низьке життя, сто років очікування з оптикою у руках. Я плачу через відсутність випарення. Колір та форма дихають гріхами. Стіни — вбитим щастям. Печаль. Смерть. Немає сходів, елементів, є смерть нашої землі. Як я можу відділити те, що дихає, коли я не чую? Як я можу відпустити пальці, що варились у покращенні буття?
Емоція. Ландшафт людської думки. Думки зустрічають час. Думки стають часом. Якби ж то вони оберігали неспроможних на слово!.. Вони б робили нашу грудну клітку деревом. Рух астральних тіл, пара. Ритм поставлений Сонцем, пустота на відрізку. Народження знає себе — рідку пустоту.
ENG
УКР
Як емоція може існувати з вже прописаними в неї словами? Минуле у нас осипається попелом. Олівець себе — то вакуум у русі. Я знову вдома.
Що означає бути спроможнім до емоційного сприйняття? Зав'ядання людей розриває душу. Я була цеглиною у папці Третьої Світової Війни. З мене лились сльози, рани спалень. Я була створена для інстинктів, для того, щоб бути у купі безголосих. Але вода підняла мої рани та відкрила мене у шкірі. Ці слова існують завдяки відкритій особистості, через незадушене горло. Не відділяйте людей від печалі. Вона є килимом усіх сторіч, що випадає із кісток, цеглин та крейди, для того, щоб написати про мотузку. Книги наносять рани. Але Бог вище навіть за добро. Любов — то дзеркало. Любов — то дієслово. Любов — то мова. Мова — то постійна подорож по життю. Мова спадає дощем та відкривається дощем. Природа — то розум. Я люблю чути мову, люблю чути слова та тишу. Поезія та мистецтво промовляють нас. Вони допомагають нам зрозуміти що ми хочемо сказати.
На жаль, наше щоденне оточення не прагне самовизволення. Ми є заздалегідь прописаними результатами штучного інтелекту. Мистецтво — то божевілля. Ми можемо створювати будь-які теорії, назви та абстрактні речі. Психологи досягають свободи, але тільки ті, що звільнюють та очищують людину. Також, як і концепція мистецтва чи думки, психологи мають бути майстрами розуму. А що таке бути майстром розуму, як не бути філософом? Співчуваю тобі, психологія 2019-го. Книги кращі за твої стандартні слова. Слова мають кинути нас у нуль колодязя, щоб ми стали десяткою.Люди звужують, люди не зупиняються, щоб послухати. Люди продовжують жити у печерах та можуть лише сміятись. Більше немає душевних розмов. Корпорації емоцій не хочуть, щоб люди формували єдине тіло поезії. Я море, ти вода, ти вода, я море. Ми плачемо, адже нам потрібно плисти.